«Україна для мене була країною мрії», – каже Такаші Хірано. Він – журналіст і редактор японської версії сайту Національного інформаційного агентства «Укрінформ». До цього Такаші працював у посольстві Японії в Україні та викладав японську мову у Львівському національному університеті імені Івана Франка. В Україні японець живе понад 16 років. Чому він не хоче залишати Україну і навіщо вивчає кримськотатарську мову, Такаші розповів Крим.Реалії.
Такаші Хірано вже знає кримськотатарську мову на початковому рівні. «Рівень А1 плюс або А2 мінус, щось на зразок цього», – каже він. Інтерес до мови у Такаші з'явився під час навчання в університеті в Токіо. Тоді він вивчав взаємини країн Чорноморського регіону і звернув увагу на Кримське ханство, яке під час свого існування займало значну частину тієї території.
«Воно було досить сильним і відігравало значну роль у формуванні регіональних подій. Вони використовували кримськотатарську мову, вели дипломатичні [переговори] саме цією мовою, спілкувалися з українськими козаками – іноді співпрацювали, іноді воювали, але у них були досить тісні стосунки з українцями. Мені було дуже цікаво, і я отримав більш глибоке уявлення про Крим. Це окрема мова, яка відрізняється від османської, турецької або азербайджанської – у неї є своя ідентичність», – розповідає Такаші. Коли він приїхав жити в Україну, він згадав про це і вирішив ближче познайомитися з культурою кримських татар.
Зараз вивчати кримськотатарську мову стало легше?
Такаші згадує, що кілька років тому, коли він почав вивчати кримськотатарську мову, це було непросто. «Зайшов до книгарні, шукав навчальні матеріали – і не знайшов. Паралельно почув, що мова перебуває під загрозою зникнення, за оцінкою ООН. Зрозумів, що це серйозна проблема. Нестача навчальних матеріалів сприяє подальшому зникненню мови або погіршенню її стану», – розповідає він.
Тоді Такаші вирішив поділитися своїми труднощами з кримськотатарськими активістами. «Потрібно хоча б створити навчальні матеріали, щоб зацікавлені люди, як я, могли почати вивчати мову на базовому рівні», – вважає японський журналіст. Тоді ж у «Кримському домі» в Києві почали проводити безкоштовні уроки з вивчення кримськотатарської мови. Такаші дізнався про них і почав відвідувати їх раз на тиждень по суботах.
Такаші відвідував Крим у 2010 році. Йому дуже сподобався Ханський палац у Бахчисараї. «Дуже цікава архітектура, своя специфіка, ландшафт Криму – неймовірно красивий. Як лінгвіст скажу, що будь-яка мова, яка народилася на певній території, може найкраще описати те, що там є. Вивчати мову – означає розуміти землю або людей, які на ній живуть століттями», – пояснює Такаші.
У процесі вивчення мови він став краще розуміти культуру кримських татар. «Наприклад, мені було цікаво, коли готують чебуреки або янтики. Це було відкриття. Раніше я просто купував і їв, не замислюючись. А тепер знаю, що чебуреки більш святкові, а янтики – більш повсякденні», – ділиться Хірано.
Він каже, що кримськотатарська мова у вивченні «не надто складна», а знайти навчальні матеріали зараз набагато простіше, ніж кілька років тому. Головне – бажання. Єдине, що в Києві мало місць, де можна практикувати отримані знання.
«Коли вчимо фрази – як зайти в магазин, купити продукти, розплатитися, отримати здачу – таку ситуацію в Києві, на жаль, не знайти. Хоча в «Мусафірі» (ресторан кримськотатарської кухні в Києві – КР) іноді можна замовити кримськотатарською. Але це не так просто. І це насправді гальмує процес вивчення», – каже Такаші.
«Україна була для мене країною мрій»
Такаші зацікавився Україною ще в дитинстві, у шкільні роки. Його батько працював учителем географії та зберігав вдома велику кількість книг. Такаші любив їх читати й одного разу знайшов невеличку книжку про країну, про яку до цього ніколи не чув.
«Знайшов книгу про Україну. Там було близько 30 сторінок – історія, країна, промисловість, мова, політика, проблеми тощо. Було написано і про кримських татар – що в 90-х вони почали повертатися в Україну, до Криму», – згадує він.
Такаші почав шукати додаткову інформацію і став листуватися з українцями електронною поштою. Він дізнався, що в Токіо є університет, де працює професор, який саме вивчає Україну. Вибір був зроблений. Такаші вступив туди і почав вивчати українську мову та Україну. Правда, після закінчення хлопець не зміг знайти місце в Токіо, де він міг би застосувати свої знання про цю країну. Такаші почав працювати фотографом-фрилансером.
Через деякий час він зрозумів, що успіху на цьому терені так і не досяг, і вирішив спробувати знайти роботу в Україні. Такаші знайшов вакансію викладача японської мови у Львівському національному університеті імені Івана Франка. Він подав заявку і його прийняли. Так у 2008 році Хірано переїхав до України.
До переїзду Такаші вже бував в Україні – як турист. Відвідав Дніпро (тоді Дніпропетровськ – КР), Івано-Франківськ, Львів, Київ. «Для мене Україна з дитинства була країною мрій. І я був у захваті – я нарешті побачив країну, про яку мріяв», – згадує Такаші. Він намагався розмовляти з усіма українською мовою, і йому допомагали місцеві – як краще вимовляти ті чи інші слова. Чоловік спробував українську кухню і був у захваті.
Вже після переїзду він почав помічати різні проблеми – такі, про які іноді розповідають місцеві жителі. «Туристи цього не бачать, але коли починаєш жити тут, це стає особистими труднощами. Але насправді саме цього я і хотів – відчути Україну, а не просто побачити її поверхнево. Я б назвав це дослідницьким бажанням – зрозуміти якомога глибше. Хочу говорити з упевненістю, що я дійсно знаю цю країну», – пояснює Такаші.
У 2014 році він влаштувався на посаду політолога в посольстві Японії в Україні. У Києві – розпал Революції Гідності, а будівля японського посольства розташована зовсім поруч із Майданом Незалежності.
«Я спостерігав за подіями дуже близько – в тому числі за окупацією Криму Росією, початком вторгнення на Донбас, як усе розвивалося тощо. Я повідомляв [новини] в Токіо як експерт, збирав інформацію – такою була моя робота», – згадує Такаші.
Про місію розповідати японцям про Україну
На початку 2022 року Хірано вже працював журналістом в інформаційному агентстві «Укрінформ» у Києві. Він виступав для японських ЗМІ як експерт: писав новини про Україну, доносив контекст російської війни проти України.
«Я пояснював, що це тривалий конфлікт, довга війна, яка почалася ще в 2014 році. Часто вони [японці] або забули, або погано знають, або піддаються російським наративам. А я з доказами пояснював, що Росія постійно прагне підпорядкувати Україну своєму впливу», – розповідає японський журналіст.
24 лютого, в день, коли Росія почала повномасштабне вторгнення в Україну, Хірано не кинув свою роботу. «Я почав писати новини без перерви – до двох або трьох годин ночі. Якомога швидше, якомога більше. Батьки почали писати, що хвилюються і, може, мені варто виїхати якомога швидше. Я відповів, що у мене немає часу – я повинен працювати», – пояснює Такаші.
Він вважає своїм обов'язком повідомляти японцям про те, що відбувається в Україні. «І в найважливіший момент я не можу кинути свою роботу, тому що це мій експертний обов'язок, а не просто громадянський. Чому все це відбувається, триває і розвивається – людей у Японії, які можуть це пояснити, дуже мало. А я можу. Отже, я зобов'язаний це робити», – каже журналіст.
«Японія свідомо допомагає Україні»
Такаші Хірано написав дві книги про Україну. Одна з них – «Український фанбук» – розповідає про все, що пов'язано з Україною: про різні міста, культуру, традиції.
«[Для того], щоб японці помітили Україну – не просто як назву [країни], не просто як велику країну, а як місце, де живуть люди, де зберігаються традиції і культура, де триває справжнє життя. І воно дуже чарівне і цікаве. Якщо я буду розповідати про це, вони слухатимуть. Тоді вони побачать українців як своїх – або, правильніше сказати, як близьких. Це створює емоційну базу, яка викликає емпатію», – розповідає Такаші.
Він вважає, що це стало однією з причин, чому японці підтримали Україну на початку повномасштабного вторгнення Росії.
«Зараз, коли мене запрошують на ефіри в Японії, я майже не стикаюся з якимись міфами про Україну. Люди добре поінформовані. Вони читали, вивчали, аналізували, в тому числі і мої книги. Тобто у них є базові знання. Єдине, з чим я іноді стикаюся, – це думка, що українці можуть поступитися під тиском США або чогось подібного. Я кажу: «Ні, такого настрою я в суспільстві не бачу». Якщо ми в Україні здамося, то Росія може просто продовжити. Або припинення вогню може бути використано для накопичення сил, і почнеться повторна агресія. Японці не до кінця розуміють, наскільки рішуче налаштоване тут суспільство – наскільки серйозно воно ставиться до території, суверенітету, до самого існування держави. Тому мені доводиться пояснювати: ні, не так, як ви собі уявляєте», – каже журналіст.
Такаші вважає, що для японців неприйнятним є той факт, що Росія, «яка є членом Ради Безпеки ООН і має ядерну зброю, просто силою хоче захопити Україну». Також, на його думку, офіційний Токіо цінує та хоче зберегти світовий правовий порядок.
«Кожна країна має існувати відповідно до міжнародного права, зі статутом ООН, і жодна велика країна не має права застосовувати силу, щоб примушувати відносно меншу країну до дій проти її волі. Росія порушила [цей принцип], і Японія відразу заявила, що так не можна. Якщо ми припустимо таку агресію, то інші сильні країни в інших регіонах світу теж подумають, що така агресія допустима. Тому Японія закликає дотримуватися міжнародного порядку й усвідомлено допомагає Україні», – каже Хірано.
Японський журналіст вважає, що його завдання – допомогти своїм співгромадянам це зрозуміти.
«Жити життя з війною»
Такаші Хірано також написав книгу про життя в Україні – «Жити життя з війною». У липні 2025 року відбулась його фотовиставка з такою самою назвою. На ній він зібрав фотографії, як він каже, із повсякденного життя.
«Як ми спілкуємося, гуляємо, п'ємо вино, читаємо книги. Таке, що можна побачити у Києві щодня. Спеціально зробив таку виставку, бо зараз життя виглядає звичайним. Але парадоксально – коли воно виглядає звичайним, насправді стає особливо цінним під час війни. Тому що все могло бути інакше, якби, наприклад, росіяни увійшли до Києва. Я наголошую на цьому через виставку – що життя зараз неймовірно цінне. Навіть якщо воно здається простим», – розповідає журналіст.
Він хоче передати ці фото наступним поколінням – щоб вони дізналися про цю війну «повноцінно».
Сам Такаші не хоче залишати Україну. Він хотів би ще раз побувати у Криму. Іноді бувають розмови: що ми хочемо зробити після деокупації Криму? Я завжди відповідаю: я одразу піду до літньої школи кримськотатарської мови. Мати можливість постійно використовувати мову – це дуже важливо для її вивчення. Я хочу покращити свої знання цієї мови», – так про свої плани на майбутнє каже японський журналіст Такаші Хірано.
